Населений пункт села Білий Камінь, розташований на мальовничому Подільському плато, на південному сході Вінницької області, Чечельницького району.

Білокамінські землі межують із землями Бершадського району та сільськими радами Чечельницького району, а саме: Тартацькою, Чечельницькою селищною, Рогізківською, Каташинською та Бондурівською.

 

                                                           Відстань до районного центру

- шосейним шляхом      6 км.

 - залізницею                  9 км.

 Територія:

Загальна площа сільської ради складає – 2213.4      га в тому числі

сільськогосподарських угідь – 1920.99        га , з них ріллі –1920.99    га

земель запасу –  314.4 га , Земель резервного фонду – 178.46 га , Власники земельних часток / паїв /  здали в оренду землі ТОВ «Ободівка Агро»

  Близько 15 осіб є одноосібниками.

 

Населення: складає 780 чоловік

Дворів:         433

День села: святкується 19 вересня на свято «Михайлове чудо»

Село Білий Камінь засновано понад двісті років тому на місці мішаного лісу і невеличкої річечки, розташоване у північній частині Чечельницького району, неподалік якого проходить межа з Бершадським районом. На околицях села бере початок р. Рогіза, яка протікає через село.

            Про заснування населеного пункту існує легенда. Колись в цих місцях проходив Кучмацький шлях, яким користувались кримські та ногайські татари для розбійницьких нападів на Поділля і західноукраїнські землі. Вся територія села була вкрита густим лісом, через який протікала річка Рогізка, що утворювала непроходимі болота. Через річку було споруджено міст, що був єдиною переправою. На заході і на сході знаходились дві гори з крутими схилами, з яких добре було видно дорогу. Тому козаки влаштовували тут свої укріплені дозори – «січі». Спочатку східну гору називали Рогізківською, а після побудови дозору обидві гори стали називати Січовими. Біля мосту був великий білий камінь, поруч якого знаходилась корчма. У власника корчми була дуже красива донька Мар’яна, яка зустрічалась з начальником дозору східної гори.

            Однієї ночі, коли часові поснули і тільки молоді стояли на білому камені, на містку зненацька з'явилися татарські вершники. Козак наказав дівчині бігти за допомогою, а сам вступив в нерівний бій. Кілька татар упали з розрубаними головами, але й козака скосила ворожа стріла. Тут поспіли козаки. Зав’язався бій, який тривав до ранку. Билася із татарами і красуня Мар’яна. Вражений її красою син хана, який керував походом, наказав схопити дівчину живою. Але  дівчина, щоб не попасти до татар, розвернула свого білого коня і кинулася у воду. Знаючи добре місцевість, Мар’яна надіялась переправитись на другий бік і сховатись у лісі. Молодий хан наказав стріляти. Одна із стріл влучила у серце дівчини. Поранений і переполоханий кінь виніс мертву вершницю на берег і щез у лісі.

            Міст устелений тілами козаків і татар, став червоним від крові. Мертвих поховали на полі поряд з горою, яка з того часу стала називатися Могилою, а міст Червоним. Поранених татар козаки потопили в болоті, а ліс, у якому зник кінь, називається «Мар’яниним».

            Пізніше було відбудовано корчму і подорожуючі часто зупинялись біля білого каменя для відпочинку. Поступово тут почали силитися люди, вирубуючи ліс, а одну з вулиць вони назвали Мар’янівкою.

            Існувало повір’я, що кожного року в день загибелі красуні і знищення сторожового поста, на білому камені з’являється вершниця на білому  коні. Вона жадібним голосом кликала свого нареченого, але у відповідь чула тільки стогін потоплених татар. Це дуже тривожило поселенців, які в 1765 році за порадою старого бандуриста, збудували в центрі села (Чудо-Михайлівську) церкву, до якої перетягнули білий камінь, на якому з’являлась вершниця. З тих пір красуня не з’являлась, а село дістало назву Білий Камінь.

Цей дерев’яний храм зберігся до нашого часу. У 1864 році була прибудована дзвіниця, є також згадки, що додаються 1754 року про те, що в селі існував храм Іоанна Богослова.

Коли землі Чечельниччичини перейшли у підданство Російської імперії, Білий Камінь став одним з сіл, що були приєднанні до казни.

            У 1863 році в селі з’явилась церковнопарафіяльна школа.

            НаприкінціXIXст.. педалі Білого Каменя була економія, якою керував пан Галянецький, яку було знищено під час революції.

            Засновниками села Білий Камінь були сміливі  і мужні люди, які любили свою землю.

Найдавнішими поселенцями були Ситники та Ясінські. Село і навколишні землі належали до реформи 1961 року польському панові.

В селі в дореволюційний період була загальна неграмотність. На село в 1881 році було лише 4 жінки які вміли читати псалтир, а чоловіків  грамотних було лише 7-8 чоловік. В селі не було крамниці. Необхідні предмети широкого вжитку купували у єврея, що жив в селі, а промислові товари купували в повітовому містечку Ольгопіль.

У період Жовтневої революції та встановлення радянської влади у с. Білий Камінь священик  Добровольський створив повстанський загін. Під час переговорів з більшовиками він був підступно вбитий чекістом Синівським.Тіло вбитого священика жителі села поховали біля церкви і могилу доглядають  до нашого часу.

В 1920 році найбіднішими селянами та батраками села на сільських загальних зборах обирається Комітет незаможних  селян (КНС) Першими головою комітету обирається селянин – бідняк Фурман Лук’ян Лаврентійович. КНС керує питаннями наділу землі малоземельним селянам, проводить боротьбу проти куркульства.

            В 1923 році головою КНС було обрано Ситник Мирона, а з 1924 року комітет очолив Кобчик Данило Тихонович.

            В 1931 році в селі створено комсомольську організацію, секретарем якої обрано Римарчука Павла. Найбільш активними комсомольцями були Кобчик Іван, Голик Максим, Фурман Кіндрат, Гандзюк Петро.

            В цей час по рішенню Тульчинського окружного комітету партії та окрвиконкому і за їх допомогою в селі створюється не СОЗ, а колгосп.

            Комітет незаможних селян, комсомольська організація і сільська рада , згуртували міцний актив, в який входили не лише депутати сільради і комсомольці, а і вчителі місцево школи та не союзна молодь. Насамперед була створена ініціативна група із 18 чоловік (так називається група селян, які перші виявили бажання об»єднатися в артіль). Ініціативна група із своїх членів обрала голову і замісника групи. Першим головою ініціативної групи був обраний Фурман Євгеній Антонович.

            Головою сільської ради в цей час обрано Кобчик Данила Тихоновича.

            В лютому  місяці 1931 року в селі створено колгосп «Більшовик», ініціаторами створення були смі активісти ініціативної групи, а саме:  Кобчик Данило Тихонович, Розвод Сидір, Римарчук Антін Каленьович, Фурман Андрій Якович.

            Після створення колгоспу «Більшовик» головою його правління обирається Кобчик Данило Тихонович

Осінню 1931 р. в колгоспі «Більшовик» побудовано приміщення для птахоферми., в якому в 1932р. нараховувалось 300курей. В цьому ж році побудовано конюшню на 60 голів.

            У 1933 р. на Білокамінську землю прийшов голодомор.Важко жилося людям, а особливо тим, які не вступили в колгосп. На них накладали штрафи, які брали декілька разів, доки не забирали все. Хліб забирали силою, залишаючи селян на голодну смерть. Щоб вижити люди ховали зерно в глечики, ліжка і навіть закопували в землю, щоб залишити хоч щось для своєї сім»ї. Відібране зерно забирали в державу.

            Кожного дня помирали люди. Їх вивозили підводою на кладовище.Хоронили без дубовини,  часто по декілька чоловік у одну могилу. Щоб вижити люди їли усе: котів, собак, жолуддя і т.д..

            Хто ходив у колгосп на роботу, тим один раз на день давали куліш. Їм вижити було простіше.

СПОГАДИ ПРО ГОЛОДОМОР

Шумило Людвига Лукашівна

В той страшний час я із своїм чоловіком жила в селі. У сусідньому селі Жабокричка жила чоловікова сестра з чоловіком та двома синами. Не було що їсти, тому вона опухла і прийшли в Білий Камінь до батька і братів. Її напарили хліба і нагодували. Через деякий час сестра померла. Багато людей помирало. Не було за що організовувати похорони, тому її загорнули в рядно і кинули в яму, а рядно забрали. Ми з чоловіком вижили тому, що закопали бочку з кукурудзяною мукою і її ніхто не найшов. Так ми прожили деякий час. Після того, як закінчилися запаси, ми поміняли чорну курку на пшоно. В нас був схований золотий хрестик, який ми віддали в обмін на 8 кілограм крупи.

 

Шевчук Фросина Сергіївна

Під час голодомору 1932-1933 років мені було 7 років

 Тому дещо про той страшний час пам’ятаю. Мати ходила в колгосп на роботу, а її з братом залишала одних і наказувала замикатись. В той час люди ховали зерно де могли: закопували, замуровували. Більшовики розбирали стіни, провівали зерно і забирали. Одного разу до хати прийшов єврей і почав шукати зерно. Виліз на піч де ми сиділи і побачив там зерна кукурудзи. Мати почала просити його, щоб він залишив кукурудзу, і він мовчки вийшов з хати. Тоді мати сказала, що єврей пожалів дітей, а односельчани забрали б усе.

 

Поляк Іван Феодосійович

У 1930 році мою матір і мене з сестрою вигнали з хати, яка знаходилась по вулиці Першотравнева, 29. Хату опечатали. Нас вигнали взимку, ми пішли до сусідів але нас і звідти вигнали і сказали щоб ми забирались з села геть.

Батька мого відправили у Владивосток на відбудову ще в 1927 році. Після вигнання сім»я ходила по селі і жила по родичах.

В той час по селі ходила спеціальна бригада і забирала  у людей з городів та комор все, що було.

            В  моєї тітки, Ірини Гаврилівни, з горища забрали всі запаси зерна, в Ясинського Павла було півкілограма зерна і те забрали.

Щоб вижити в таких умовах, мати написала батькові листа з вимогою повернутись. Коли приїхав батько, він забрав нас на станцію Рудниця , там у нього був знайомий, який допоміг влаштуватись на роботу. Моєму батькові видавали пайок, на який ми жили всі до 1935 року. В 1935 році повернулись в село Білий Камінь, вступили в колгосп і жили в комірному. Тодішній директор школи Войтенко нам підказав, щоб ми побудували будинок під магазин біля церкви, тоді нам повернуть нашу хату. З часом ми повернулись в хату, де тепер я проживаю. Коли ми повернулись, то в хаті не було нічого, і  в нас була лише  та одежа, в якій ми були одіті.

 

Ситник Ганна Матвіївна

Наша сім’я була великою (семеро дітей). Батька репресували. Хатина в якій ми жили, була малою, спали де попало і на підлозі теж. В 1932 році не було що їсти, тому їли бур’яни, гнилу картоплю, що знаходили на полі, їли все, щоб не померти. Ложки кулешу не було з чого зварити. Пам’ятаю, як мати приносила з поля жменю кукурудзи, клала її на лежу, щоб підсохла. Після ми її мололи і варили куліш.

             В цей період в селі працював актив:

Голова сільської ради Фурман Євген Антонович

Голови колгоспу: Кобчик Данило Тихонович; Химич Андрій Якович.

            В 1933р. в селі створюється ще один колгосп «Комунар» першим головою правління якого був обраний Фурман Євгеній Антонович. В цьому ж році створюється артіль інвалідів, що об’єднувала лише інвалідів села. Головою цієї артілі був обраний Фурман Лук’ян.

                        В 1934 році в селі утворено семирічну школу. В цьому ж році було ліквідовано неписьменність у селі. Першим директором Білокамінської семирічної школи був Войтенко Микита Петрович. Разом з ним працювали вчителі: Олійник Степан Іванович; Півкорень Андрій Максимович: Борівський Борис Софронович; Боженко Ольга Іванівна.

            У 1935 р. члени артілі інвалідів, члени колгоспів «Комунар» і «Червоний Камінь» на своїх загальних зборах більшістю голосів прийняли рішення – об»єднатися в один колгосп. Чечельницький райком партії це рішення схвально прийняв.

            Отже з 1935 р. в селі лише два колгоспи «Більшовик» і «Комунар».

            В 1936 році у школі добудовано ще дві класні кімнати. Вчителів було дев’ять, в тому числі і відомий більш молодшому поколінню села -  Ясько Василь Якович. На той час в школі нараховувалось 235 учнів. Навчання проводилось у дві зміни. В школі проводились уроки трудового навчання, майстерня знаходилась у пристосованому приміщенні.

            Обладнання майстерні було примітивне: токарний верстат з ножним приводом і два верстати для обробки дерева.

            Навчально-дослідницька ділянка в розмірі 2 га знаходилась на відстані 1 км. від школи. Була одна пара коней. В ці ж роки в школі був створений і працював співочий гурток, який до 1940 року займав перші місця на районних оглядах серед шкільних гуртків. Керував гуртком учитель математики Жеребко Всеволод Васильович.

Після реформи 1961 року село Білий Камінь стало значно більше. В селі було 400 дворів і на це село припадало 900 десятин землі, 40 десятин з неї належало сільському попові. Звістка про початок війни була приголомшеною. В липні 1941р. відступаючі частини Червоної Армії чинили героїчний опір переважаючим силам ворога.

            П'ять бійців невідомої військової частини зайняли оборону на шпильовій горі біля нашого села і декілька днів утримували висоту, не допускаючи фашистів до залізничного перегону Дохно - Яланець. Коли чотири бійці загинули, а важкопораненого кулеметника окупанти розстріляли у с. Білому Камені, тільки тоді вони змогли рухатись далі. Тіла героїв нині покояться у братській могилі с. Білого Каменя.

            В січні-березні 1944 р. партизанські загони вели важкі бої з відступаючими частинами гітлерівської армії. Поряд з іншими селами партизанами від спалення було врятовано і с. Білий Камінь

            В період тимчасової румунської окупації в школі було 4 класи. Програма перебудована на румунський лад, насичена релігійними переконаннями. Керував навчанням в школі румунський церковний служитель. Через погану дисципліну в школі був масовий безлад 

                        Після звільнення території від окупантів в школі було відновлено семирічне навчання. В 1945-46рр. в школі навчалось 147 учнів. З кожним роком кількість їх збільшувалась.

            В с. Білий Камінь люди приступили до відбудови сільського господарства на селі. З часом в значній мірі працю колгоспників замінили машини.

            Після війни головою колгоспу працював Химич Микита Павлович;

 з 1962 року Мельник Михайло; у 1968 році Яремчук Максим Іванович, наступні Валігура В.Н.; Поліщук В.Г.; Крук В.І.; Складаний Ю.; Солодкий Ю.Ф..

Після війни головою сільської  ради працювали:

Журавель А.Л.; Барвінський С.С.; Страшок П.Я.; Поштар П.Т.; Олександрук О.І.; Гоменюк І.О.; Гоцюк І.М., секретарями: Страшок  М.Я., Ситник М.Л., Кича О.М..

На сьогоднішній день головою сільської ради обрано  Фурман Володимира Афанасійовича. За період перебування його на посаді, на території населеного пункту проведено вуличне освітлення, встановлено огорожу на сільському кладовищі.

         На сьогоднішній день на території  села функціонують ЗОШ І-ІІІ ступенів , в якій навчається 74 дітей , працюють 16 вчителів, директором працює Діхтяр Галина Іванівна.

            Дитяча установа  „Берізка” в теплі , затишку там проживають сьогодні 19 дітей , працюють 4 чол., завідуюча Подольська Ірина Володимирівна.

            Медичну допомогу населенню територіальної громади надає ФАП / с.Білий Камінь / , де працюють 1завідуючий, 1 медсестра , 1 санітарка.

Завідуючими медпункту працювали: Ласкорунська Т., Діхтяр М.П., Поливана О.С., Гоцюк І.М., Задорожна Г.А., Розвод Т.В.

          Будинок культури  (збудовано в 1957 році) завідуючі будинком культури були: Зарічанський І., Фурман І.С., Химич І.В., Ситник Л.К., Химич С.П., Фурман О.А., Басалига В.І.,

          На сьогоднішній час,  директор  сільського будинку культури– Кича Катерина Іванівна.

З 1957 по 1995 роки завідуючими сільською бібліотекою  були: Овчар Н.Г.,

з 1995 року Химич С.П., на сьогоднішній день, завідуюча Ремега Олена Афанасіївна.

        Сільська рада нараховує 12 округів  12 депутатів, 780 жителів та 433 двори.

 

Також на території населеного пункту проживає багатодітна сім’я Видмиш  Петра Михайловича та Любов Іванівни, які разом виховали та виростили до 6 річного віку 8 дітей.

             Село Білий Камінь також славиться і талановитими людьми

 

         Видатні люди із села

 

1.Ясько Віталій Васильович –1948 року народження, працює художником

  на кіностудії імені «Довженка».

           Має колекцію картин, декілька картин подарував Білокамінській школі.

 

2. Барвінський Іван Іванович – 1968 року народження, автор книги

              «Історія Чечельниччини», нині продовжує займатись вивченням

               історичного минулого Чечельниччини.